Сучасна російсько-українська війна є найбільш технологічно насиченим конфліктом в історії людства. Проте навколо індустрії військових технологій (Defense Tech) досі існує величезна кількість стереотипів. Співзасновник та CPO компанії Frontline Robotics Олексій Марковський під час виступу на 2U Tech Forum 2026 розібрав п’ять ключових міфів, які побутують серед цивільного загалу, західних концернів та військових. Допомагав у розвінчуванні міфів журналіст Роман Судольський.
Міф 1: «В українських дронах немає інновацій, їх збирають домогосподарки на кухнях»
Контекст міфу: Найгучніше цю тезу озвучив генеральний директор німецького оборонного гіганта Rheinmetall, заявивши, що українські безпілотники здебільшого є продуктом аматорської кухонної збірки.
Олексій Марковський: «Звісно, у такій заяві присутня певна емоційність і навіть елемент заздрості щодо нових, надшвидких каналів закупівель (procurement) та тих тектонічних змін, які зараз переживає європейський і американський ринки.
Якщо говорити суто технічно: маючи готові компоненти нашої або партнерської розробки, скомплектувати дрон на кухні дійсно можна — якщо цю кухню спеціальним чином обладнати. На початку нашого шляху в 2023 році ми самі орендували майстерню художника, де нас було всього четверо. Саме там наш технічний директор спроєктував безпілотник “Лінза” версії 0. Це викликає романтичні спогади, але серійні процеси будуються зовсім інакше.
Сьогодні у виробництві вже третя версія “Лінзи”. Вона пройшла колосальну еволюцію і набула безпрецедентної технологічності. Ми самостійно розробили унікальний нічний підвіс (гімбал), і такі високотехнологічні речі на кухні не те що зібрати — навіть правильно підключити надзвичайно важко. Наші промислові процеси оптимізовані під масштаб та розподілену збірку. Наприклад, на нашому заводі в Німеччині впроваджено виробничу технологію, яка максимізує швидкість відвантаження коптерів в Україну.
Хоча кухонний старт ми не заперечуємо. Проєкти типу Victory Drones свого часу стали натхненням для багатьох. Коли ми наймаємо людей у команду Frontline Robotics, те, що людина колись спробувала зібрати дрон власноруч за готовою техкартою — це величезний плюс. А взагалі, якщо дрон за 500 доларів уражає танк за 70 мільйонів, то немає значення, де саме його зібрали».
Міф 2: «Штучний інтелект на фронті вже сам усе виявляє та приймає рішення»
Контекст міфу: Розробники схильні перебільшувати можливості AI, тоді як військові ставляться до автономних систем дуже обережно.
Олексій Марковський: «Тут є дві крайності: або віра в те, що ШІ вирішить абсолютно всі проблеми, або ставлення до нього як до далекого “муншоту” (технології глибокого майбутнього).
Під час моєї нещодавньої поїздки в Каліфорнію (США) я побачив справжній AI-хайп. Провідні американські дефенс-компанії заявляють, що понад 95% їхнього коду пише сам ШІ, а девелопери перетворилися на архітекторів та рев’юерів. Проте, коли справа доходить до заліза, виявляється, що американські наземні роботизовані комплекси (НРК / UGV) до України взагалі не доїхали — їх тут рівно нуль. Американці завідовалися на софт, автоматизацію та встановлення ШІ на готові цивільні баггі чи пікапи, але вони досі не дісталися навіть до власних полігонів.
В українських реаліях НРК стикаються з проблемою банального недоїзду до зони враження, бо по них прилітають ворожі FPV-дрони. Тому зараз ШІ на наших наземних роботах працює сегментарно: в основному в системах виявлення та оминання перешкод (Obstacle Detection & Obstacle Avoidance).
Якщо ж поглянути на останню версію нашого безпілотника “Лінза”, то ми інтегрували туди технологію VIO (Visual-Inertial Odometry). Окрім основної камери на гімбалі, дрон має маленьку камеру, спрямовану вниз. Ми змішуємо потоки відеоданих із даними інерційних датчиків (гіроскопів та акселерометрів) за допомогою алгоритмів Sensor Fusion. Ми взагалі не ставимо на борт GNSS-приймач — у наших дронах немає GPS! ШІ вираховує зміщення та дельти в реальному часі, повністю замінюючи супутникову навігацію в умовах РЕБ.
Але ШІ — це не срібна куля. Ми дуже переймаємося безпекою (safety). Якщо збити свій дрон через помилку розпізнавання “свій-чужий” — це неприємно, але не смертельно, то підставити під вогонь своїх людей чи техніку — це катастрофа. Тому в контурі ураження завжди присутній оператор, який приймає фінальне рішення».
Міф 3: «РЕБ — це непробивний купол (або навпаки: РЕБ взагалі нічого не глушить)»
Контекст міфу: Побутує думка, що окопний РЕБ створює абсолютний захист, хоча поява дронів на оптоволокні частково цей міф зруйнувала.
Олексій Марковський: «Якщо максимально спростити принцип роботи класичного РЕБ — це дуже потужна, часто спрямована антена, яка буквально “перекричує” і забиває завадами ресивер (приймач) на дроні.
Розуміючи це, ми з першого дня заснування Frontline Robotics будували компанію навколо нашої унікальної системи AppLink. Це захищений канал передачі команд керування з наземної станції на борт. По-перше, він працює в один бік. По-друге, ми реалізували псевдовипадкове перелаштування робочої частоти (ППРЧ) одночасно у двох різних діапазонах. Щоб заглушити такий борт, ворожий РЕБ має бути фантастично розумним, надпотужним і перебувати у безпосередній фізичній близькості до дрона. Але якщо РЕБ так сильно “світиться” в ефірі — по ньому миттєво прилітає.
Російський РЕБ історично є дуже небезпечним, адже вони не зупиняли його розвиток у мирні часи, на відміну від України, де технології роками консервувалися в пострадянських НДІ. Проте наш флот “Лінз” на сьогодні є найбільшим в Україні у своєму класі, і ми не втратили через РЕБ жодного борту по відеозв’язку. Коли дрон потрапляє в зону екстремального придушення, спрацьовує алгоритм failsafe — апарат автоматично піднімається і за рахунок оптичної навігації вилітає з небезпечної зони».
Міф 4: «Експорт українського Defense Tech послаблює нашу армію під час війни»
Контекст міфу: Цивільне суспільство часто гостро сприймає слово “експорт” під час гарячої фази війни, вважаючи, що техніку забирають у ЗСУ.
Олексій Марковський: «Насправді експорт зброї зараз лише підвищує нашу обороноздатність, адже цей процес чітко синхронізований між виробниками, урядом та західними партнерами. Мова не йде про те, що ми забираємо борт у наших військових і продаємо його за кордон.
Ми стали частиною державної програми Build with Ukraine. Це унікальна модель копродукції. Ми, як Frontline Robotics, фактично “експортуємо” технологічні карти та наші вузькі технологічні зрізи німецькій компанії Quantum Systems. У Німеччині ми додаємо їхню виробничу культуру, закуповуємо компоненти й масштабуємо збірку — наша мета виготовляти 10 тисяч “Лінз” протягом року. При цьому 100% цієї продукції повертається в Україну і безкоштовно розподіляється Міністерством оборони між бойовими частинами. Західний ресурс поєднується з українським інтелектом, а володарем продукту залишається Україна.
Наше спільне підприємство з Quantum Systems, відоме як QFI, було анонсоване на Мюнхенській конференції з безпеки. Зараз за нашою ж моделлю запускається наступне велике об’єднання — джет-венчур між Quantum Systems та провідним українським виробником наземних дронів, компанією TENCOR. Невдовзі таких публічних кейсів стане ще більше».
Міф 5: «Наземні роботи (НРК) поки що непридатні для реального бою і годяться лише для тилової логістики»
Контекст міфу: Багато хто вважає наземні платформи занадто сирими для штурмових дій.
Олексій Марковський: «Логістика — це величезна частина роботи НРК у таких передових підрозділах, як Третя штурмова бригада чи “Хартія”. Роботи підвозять боєкомплект, провізію, евакуюють поранених та полеглих із так званої “кіл-зони” (зони критичного вогню), зберігаючи життя саперів та евакуаційних груп. Чому важко масово йти в бойові штурмові НРК? Бо великі колісні чи гусеничні платформи є помітними цілями, по них одразу прилітає ворожа артилерія або ШІ-дрони.
Проте ми вже переходимо від постачання окремих залізяк до створення “роботизованої лінії фронту”. Окремі передові підрозділи вже проводять повністю роботизовані штурми. Оператори перебувають у глибокому підземному укритті, сидячи в комфортних геймерських кріслах (це, до речі, залучає в армію молодь, digital natives), і дистанційно керують атакою. В авангарді йдуть ударні БпЛА, а за ними — наземні роботизовані комплекси, на які болтами прикручені наші дистанційні кулеметні турелі від Frontline Robotics.
Наша стратегічна мета — завалити росіян дешевою, розумною “овсянкою” (масовими роботизованими системами), яка не коштує мільйони, але витискає ворога суто економічно. Росіяни дуже сильні у масштабуванні — вони миттєво крадуть наші технології, спрощують їх і запускають у серію за підтримки Китаю. Ми маємо переграти їх математично: зробити так, щоб для РФ кожен метр української землі коштував дорожче, ніж вони спроможні мобілізувати людей та ресурсів.
Держава це розуміє. Міністр оборони та Президент уже озвучили плани: поточний період має стати роком масового прориву НРК, мова йде про закупівлю десятків тисяч платформ. Ми, як виробники, готові забезпечити цей процес софтом та інтелектуальним залізом».
HiTech Expert Take: Чому кейс Frontline Robotics — це дорожня карта для українського ОПК?
-
Заява Олексія Марковського про повну відсутність GPS (GNSS-сенсорів) на бортах «Лінзи» та перехід на технологію VIO (Visual-Inertial Odometry) — це пряма відповідь на частотну кризу, про яку попереджав Сергій Флеш. Коли ворожий РЕБ розширює ППРЧ до 500 МГц, найнадійніший спосіб вижити — це взагалі не залежати від зовнішніх радіосигналів навігації, орієнтуючись за допомогою ШІ по рельєфу землі.
-
Модель Build with Ukraine, яку Frontline першими реалізували з німецьким урядом та Quantum Systems (а тепер цей досвід масштабує виробник НРК TENCOR), вирішує головну проблему українського ОПК — капітальний дефіцит внутрішніх фінансових ресурсів. Ми не просто імпортуємо готові рішення, ми експортуємо бойовий ШІ-код та архітектуру, отримуючи натомість європейські заводи, які працюють виключно на закриття потреб Сил оборони України.
