Нове дослідження Стратосферної обсерваторії інфрачервоної астрономії (SOFIA) показало, що магнітні поля в 30 Doradus або туманності Тарантул — області іонізованого водню в центрі Великої Магелланової Хмари — можуть бути ключем до її дивовижної поведінки.
Більша частина енергії в туманності 30 Doradus, яку також називають туманністю Тарантул, надходить від масивного зоряного скупчення поблизу її центру, R136, яке відповідає за численні гігантські оболонки речовини, що розширюються. Але в цьому регіоні поблизу ядра туманності, приблизно в межах 25 парсек від R136, все трохи дивно. Тиск газу тут нижчий, ніж мав би бути поблизу інтенсивного зоряного випромінювання R136, а маса області менша, ніж очікувалося, щоб система залишалася стабільною.
За допомогою широкосмугової повітряної камери високої роздільної здатності SOFIA (HAWC+) астрономи досліджували взаємодію між магнітними полями та гравітацією в 30 Doradus. Магнітні поля, як виявляється, є секретним інгредієнтом регіону.
Нещодавнє дослідження, опубліковане в The Astrophysical Journal, показало, що магнітні поля в цьому регіоні є одночасно складними й організованими, з великими варіаціями геометрії, пов’язаними з великомасштабними структурами, що розширюються.
Але як ці складні, але організовані поля допомагають туманності вижити?
На більшій частині території магнітні поля неймовірно сильні. Вони достатньо сильні, щоб протистояти турбулентності, тож можуть продовжувати регулювати рух газу та зберігати структуру хмари недоторканою. Вони також достатньо міцні, щоб запобігти захопленню сили тяжіння та згортанню хмари в зірки.
Однак у деяких місцях поле слабше, що дозволяє газу виходити та надувати гігантські оболонки. Коли маса цих оболонок зростає, зірки можуть продовжувати формуватися, незважаючи на сильні магнітні поля.
Спостереження за регіоном за допомогою інших приладів може допомогти астрономам краще зрозуміти роль магнітних полів в еволюції Тарантула та інших подібних туманностей.
